Переможниця Нацвідбору на Євробачення дала широке інтерв’ю радіо «Промінь», де розповіла про те, як готуватиметься до конкурсу, який був вайб на бекстейджі Нацвідбору і чому шкодує про англійську у своїй пісні.

Віко, як воно — прокинутися з думкою “Я їду на Євробачення”?

Я не знаю. Думаю, що я не прокинулась, по-перше, і думки такої ще не мала, а по-друге, мені здається, що я досі в такій фазі якогось неприйняття, бо відчуваю дуже велику відповідальність. А з іншого боку потрібен час, щоб якісь емоції прожити чи відрефлексувати. Мені здається, коли було вже оголошення балів, у якийсь момент, коли я почула ім’я Jerry Heil і зрозуміла, що вона опускається на третю сходинку, з того моменту у мене вимкнулось сприйняття, почуття, і я просто не розуміла, де я перебуваю. З того моменту я вже просто нічого не чула. І зараз я починаю відчувати десь якимось останнім нервом у спині, що за мною стоїть такий ніби потяг — там дуже багато емоцій, і вони хочуть всі в мене ввірватися. І я просто не можу собі цього дозволити, бо здається, що все вибухне. І сьогодні в мене просто течуть сльози, я не можу це сприймати. Напевно, мені треба до психотерапевта сходити, бо то я себе недостойною відчуваю, то відчуваю: чому я? Перша думка, з якою я прокинулась, думаю: “LAUD настільки неймовірно заспівав. Господи, я за нього так уболівала”. У нас були репетиції, коли презентують артистів перед номерами, і він стояв постійно переді мною, я йому показувала фото свого собаки. Виявляється, він теж любить собак. І я казала: “LAUD, я в тебе вірю. Давай, let’s go”. Я йому завжди казала, що він найкращий вокаліст тут. Для мене просто його техніка, його смак — це вау! Я сьогодні лежала в ліжку вранці і думала: “Чому я? Чому не він?”. І, може, можна якось передавати кубки?

Ти хочеш кубок передати LAUD?

Так. Бо LAUD дуже прекрасний. Він неймовірний.

Що тебе найбільше здивувало після перемоги? Можливо, люди, якісь повідомлення, хтось щось сказав?

Я навіть у свої власні соціальні мережі взагалі не заходжу. У мене там просто в месенджерах сотні повідомлень, я їх не читаю (тільки найближчих людей). І що мене найбільше здивувало — по-перше, я не буду казати, хто це, але це мене дуже розчулило, — до мене підійшло декілька людей з фіналістів і привітали. Ну, майже всі насправді мене привітали, але деякі з них сказали те, чого я взагалі не очікувала. Вони сказали, що голосували за мене. Ну, тобто, мені треба цю всю інформацію перетравити. А друге, що мене здивувало, — я отримала імейл від аквалангіста, який сказав, що він тренер з дайвінгу, що він мене вітає, хоче мене підтримати, і що знайомий з кимось, хто поставив рекорд у пірнанні. Я не знаю, в цьому просто не розбираюсь. Він так професійно все це написав. Мені було це так дивно читати. Він сказав, що є у нас якась неймовірна спортсменка, яка пірнула на 88 метрів, і що він її персонально знає, і вона може дуже довго не дихати без ласт. Я не зрозуміла, чому там було “може дуже довго не дихати без ласт”. І що вона може мені провести тренінг, як затримувати дихання, щоб тримати довгу ноту.

Я ще до моменту оголошення результатів повернуся. Взагалі, що перше ти сказала собі в голові, коли почула цю фразу “LELÉKA представлятиме Україну”?

Ви знаєте, я не почула цю фразу. І мені здається, що я досі її не чую. Я сиділа, і просто у мене не було емоцій на обличчі. У мене немає думок, тому що вони всі зайняті тим, щоб тримати емоції, бо мені здається, я просто вибухну. Немає думок, я їх колись подумаю, коли відпочину.

Оскільки ти так активно розповідала про різних учасників, які підходили, говорили, голосували, які їхні суперсили ти б відзначила? Можливо, за що б похвалила кожного з них?

Я б нічого не відзначала і нічого не хвалила. Я просто хочу сказати, що відчувала, допоки почалися всі вже ці бали. От тільки почались перші оцінки журі, я була дуже засмучена, тому що The Elliens, ЩукаРиба і MOLODI — це такі улюбленці для мене. Вони настільки прекрасні в бекстейджі. Я хочу зізнатися, що моя улюблена пісня на Нацвідборі була ЩукаРиба. Як тільки вона починала лунати, у мене серце розкривалося, мені хотілося танцювати. Це настільки прекрасна пісня, і я не розумію, чому їм з усіх боків дали такі низькі бали… От мені просто дуже прикро. За The Elliens — теж дуже сильно, тому що по меседжу пісня настільки прекрасна, вона про те, що ти зі своїх ран робиш собі корону, одягаєш її гордо, йдеш і скажеш: “Ні, я не буду падати. Ні, я не буду опускати рук. Ні”. Це щиро. Це правда. А ще мені дуже подобається ось ця така відкрита молода енергія, яка несеться відкрито, що нема комплексів “я маю бути таким чи таким”. Від них іде ось ця відкритість, і це настільки мене підкупляє. І взагалі, знаєте, у мене було відчуття моментами за кадром, коли ми дуже довго чекали (на зйомках так завжди), коли ми просто спілкувалися, у нас почалася тема про рибалку, що ми всі підемо ловити карасів. І що давайте наступного року ми всі разом об’єднуємося, подаємося всі разом на Євробачення одним гуртом. У нас була дуже довга, красива назва. Там була і риба, і молода, і така якась з крильцями… Це було з іншої планети трошки. І це було все так прекрасно. Я себе відчувала в дитячому таборі. А потім був ще якийсь момент, що в мене було дуже багато емоцій, і я просто закричала так по-дикому трошки, не по-лелечому — некрасиво, неестетично. Я пам’ятаю, що Олена з The Elliens обернулася і сказала: “Це що, була “LELÉKA?””. І вона почала просто сміятися дуже голосно і сказала: “Вау!”. Я сказала: “Олено, ти любиш теж кричати?”. Вона відповіла: “Так!”, і ми вирішили, що поїдемо у Відень, на озеро, будемо ловити карасів. Потім ми залишаємо всіх чуваків готувати, а дівчата йдуть у ліс, і ми будемо там кричати, викрикувати наші емоції. Це було настільки прекрасно… Ну, от тому я не люблю ці конкурси. Тому що мені здається, що в світі і так немає справедливості, я вважаю. А конкурси ще більше посилюють ось цю якусь поляризацію, внутрішні комплекси і травми. Конкурси несправедливо когось піднімають, а когось принижують. Я взагалі не розумію, як можна оцінювати. Це така формальність. І я настільки кайфонула від того, що я просто маю можливість бути з людьми, спілкуватися з ними — що вони творять, їм хочеться творити, вони живуть цим, що вони творчі. Це настільки прекрасно!

А ще я хотіла сказати велике “Вау” Monokate. Тому що у неї вся пісня україномовна. Коли я подавалася на Нацвідбір, моя пісня була повністю україномовною. Це для мене було просто настільки важливо, тому що всі мої натхненики, як, наприклад, ROSALÍA, яку я обожнюю, яка досягла світового рівня, ні під кого не прогинаючись, — вона не перекладає рядочок англійською мовою, щоб її там чи там зрозуміли, не робить реверанси. І вона гордо презентує свою айдентику, свою країну, вона навіть така горда каталонка. І вона переконує всіх цією силою і красою, без усіх цих реверансів. І я хотіла, якщо йти на Євробачення, то саме з україномовною піснею. І я досі собі не можу пробачити цього компромісу, що імплементувала туди англійську мову. І коли тільки я чую, що на міжнародний конкурс хтось подає чисто україномовну, красиву пісню, у мене серце просто радіє. Я тоді відчуваю, що ми не боїмося бути собою, ми розуміємо, що в цьому є цінність, що це правильно, це красиво.

Ти вже частково розкрила подробиці залаштунків Нацвідбору, але розповіла не про всіх…

Так, я трошечки почала. Не очікувала, що буде таке запитання. Я вже сказала, в мене було відчуття трошки як у дитячому таборі, і це було прекрасно. Мені здається, що ми всі одне одному дуже потрібні. І у кожного артиста, у кожного митця є цінність і функція, яку треба виконувати. І у кожного артиста є своя фанбаза. І для цієї фанбази цей артист, як мінімум, виконує дуже важливу функцію — емоційно допомагає людям триматися, не здаватися, вірити. І тому мені дуже хочеться, щоб оця енергія, яку я відчула, — як люди вільно творять, як вони хочуть творити культуру України тут і зараз, незважаючи ні на що, — це дуже потрібно всім нам. І мені хочеться, щоб цю енергію ми зберігали і не сприймали конкурси чи якісь нагороди, поразки чимось, що впливає на нашу творчу діяльність, тому що це не головне. І насправді, якщо говорити про мене, мені сказали, треба взяти кубок з собою. Я його з собою не взяла. У мене був період у житті, пам’ятаю, я дістала всі свої грамоти, у мене їх дуже багато, розклала їх на підлозі, вони заполонили просто всю підлогу, я побачила, скільки їх багато, і зрозуміла, що я себе поважаю або ціную тільки тому, що я все це маю. І мені стало так гидко в той момент, що я просто все це зібрала і викинула. У мене немає цих грамот взагалі. І зараз мені здається, що я внутрішньо була більше готова просто бути однією з учасниць і далі піти писати свої альбоми. Тому що коли ти програєш, тобі простіше любити себе просто за те, що ти є. І зараз, коли цей кубок стоїть у мене на підвіконні в квартирі, де я можу зараз жити, — це ніби така перепона. І от я хочу, щоб ні поразки, ні програші, ні перемоги взагалі ніяк не впливали. Тому що це взагалі не про це. Ми, артисти, ми про інше. І я хочу, щоб ми допомагали ось цими ниточками мистецтва зв’язувати, тримати одне одного, наповнювати одне одного, колабитися, робити спільні треки. Бо у кожного є свої сили і компетенції, яких немає в інших.

Я так розумію, що все ж таки нам чекати на вашу спільну якусь роботу з фіналістами Нацвідбору?

Я не знаю. Я боюся іноді колаборацій заради колаборацій, що треба конектитися і щось робити. Внутрішньо мені хочеться, щоб це був саме музичний імпульс. Тобто я відчуваю: я хочу, я відчула — все, я роблю. Ось це мені найголовніше зараз — зберегти ось цю “штучку”, щоб це не переростало в стратегію, що треба робити, бо треба бути на плаву, треба активно щось випускати. Ось це мені теж дуже важливо. Але я хотіла сказати: я, наприклад, дуже поважаю Jerry Heil. За що? За те, що вона дуже сильна хітмейкерка. Вона реально схопила, у неї є компетенція, вона може продукувати якісний продукт, який функціонує. Мені здається, вона прям якийсь код розкусила, і щоб цього досягнути, треба дуже багато працювати, багато слухати, дуже багато аналізувати. Це працездатність просто якась неймовірна. І вона це може, і це компетенція, яка є не у всіх. Ну, точніше, є мало в кого.

Давай тоді про всі компетенції нон-стопом, усіх інших артистів, які були.

MOLODI — взагалі мої красунчики, це мої улюбленці. Вони настільки світлі, прекрасні. Я побула у них в студії, вони запросили мене знімати рилзи для соціальних мереж. І це я просто відчула: вони живуть музикою. “А давай покажемо тобі акустичну версію, вона ще не дороблена; а отут ми вставили оце”. І от я, як тільки бачу ось цю живу енергію — щиру, творчу, — мене просто полонить до самої глибини, до денця мого серденька.

Mr. Vel — ну просто неймовірний. Я його люблю за його відкритість, за його щирість. І теж у ньому є ось це: він говорить, як свою першу пісню зробив, що було очікування, що він зробить другу. І я відчуваю, що в ньому теж розкриваються крила, тому що в театрі він грає різні ролі, а тут є можливість розкритися по-іншому. І це дуже важлива людська потреба. І я відчуваю, як він це чесно робить. І в цьому теж неймовірна велика краса.

У Valeriya Force я можу сказати, що ось ця тема позитивного ставлення до себе, прийняття своєї тілесності, оця трансляція себе — я цьому хочу вчитися. Тому що, наприклад, коли я це бачу, думаю: “Вау”. А в мене внутрішньо я ніби завжди хочу закритися, відвернутися, ніби соромлюся транслювати красу, бо ніби боюсь цим когось образити. І коли я бачу, що хтось це несе ось так світло і красиво, думаю: “Вау! Я хочу цьому вчитися”.

От про цей зв’язок я кажу з кожною фанбазою, що ми притягуємося до тих артистів, які нас зцілюють своїми якимись якостями, яких нам самим у собі не вистачає. І тому кожен виконує цю важливу функцію. Мені так хочеться, щоб ми творили далі.

І так само з неймовірним, прекрасним KHAYAT. Він несе свою місію, свої меседжі, і це важливо для всіх нас, щоб ми збереглися і творили нову долю для нас усіх разом. Я в це вірю.

Віко, зараз це звучить, як такий мир заради миру…

Ні, я не хочу бути таким білим голубом: оце прийшла тут з крильцями, в дзюбику гілочка якась стирчить. Ні, я чесно от так зараз відчуваю. Мені так хочеться всіх обійняти. Я вчора плакала вдома, мені дійсно хочеться всіх обійняти.

Що на цьому шляху взагалі, можливо, стало якимось анекдотом або внутрішнім мемом вашої команди?

“Мені потрібна чітка ТЗ” — це просто у нас став мем усієї команди. ТЗ — технічна задача. У нас завжди всі потребували дуже чітких інструкцій, що і як робити, тому що все несеться, дуже багато задач. І так, це стало нашим мемом. Я не можу це пояснити.

Ти живеш у Берліні. Після перемоги будеш готуватися до Євробачення в Німеччині? Чи настав час повертатися, можливо, до України назавжди?

Це таке дивне питання. От взагалі його не розумію. Для того, щоб дати відповідь про будь-які нюанси підготовки, мені треба взагалі усвідомити, що тепер я маю готуватися до Євробачення, що це відповідальність, що треба, можливо, зібрати, перезібрати команду, шукати гроші, шукати все: як робити номер, як це все поставити так, щоб це було найдостойніше.

Можливо, після Нацвідбору з’явилися люди, які сказали: “Ми з тобою”, і додалися, можливо, до команди?

У мене відключилося все всередині, якась заблокованість, і я навіть не всі повідомлення прочитала. Я просто не можу. Мені здається, мені треба видихнути, треба поспати, мені треба пару днів про все забути, просто ходити, дивитися, можливо, на Київське море, на горизонт, на небо.

Ти йшла з піснею Ridnym на Нацвідбір і розуміла, навіщо вона. Можливо, зможеш сказати, якою буде твоя місія на Євробаченні? Що ти хочеш обов’язково донести?

Так, я це, звичайно, вже повторювала, але у цієї пісні є один меседж, який можна розкривати в два напрямки: внутрішній — для кожної людини, яка це слухає, і загально — на якусь спільність нас як людей. І ось це відчуття, що не варто боятися, не варто підтакувати агресору, не варто тікати і думати: “А може, пронесе, а може, ми отак-от зробимо? А може, частинку того віддамо, і воно, оце агресивне, заспокоїться?”. Це неправильна, деструктивна позиція. І якщо ми так будемо далі поводитися, світ котитиметься в прірву. І тільки якщо ми всі, як спільнота — європейська, світова, — наважимося подивитися страхові в очі, станемо сильною позицією і скажемо: “Ні. Жоден агресор, ким би він не був, звідки він би не походив, не має права цього робити”, — це єдиний шлях, щоб зберегти всіх нас.

От про це ця пісня для мене. І внутрішньо, звичайно, для кожної людини — так, про те, що можна втікати від своїх травм і ще більше впадати в якусь воронку саморуйнування. А можна наважитися зрозуміти, що зі мною відбувається, чому, чого я так боюся, від чого втікаю постійно. Пройти цей шлях внутрішніх перетворень, і тоді почнеться нове життя.

Зараз хочеться зичити тобі тільки того, щоб тобі і команді вдалося донести всі ці сенси.

От, і за це я переживаю. Яка різниця, де я буду це готувати? Це важливо для нас. Якщо нам вдасться це донести, від цього буде добре всім нам. Давайте на цьому концентруватися.

Якби можна було комусь присвятити цю перемогу, кому?

Лесі Українці. Я про це не говорила в інтерв’ю, внутрішньо я не хотіла. Мені казали: “Віко, це так класно ти придумала, кажи”, — а мені настільки це інтимно було. Я дуже люблю Лесю Українку, дуже люблю перечитувати її листування, і я відчуваю — вона мені внутрішньо як сестра якась. І у мене з нею пов’язано багато різних історій. Наприклад, перша моя перемога — давно я отримала гран-прі на конкурсі Лесі Українки і так далі. Тобто вона для мене ніби така якась моя добра фея, яка веде мене, і я б дуже хотіла бути з нею знайомою.

І внутрішньо я просила ніби такої ініціації, що коли я вийду на сцену, я хочу мати дозволу своїм пісням, отримати дозвіл від неї летіти в світ. І вона дуже часто називала свої вірші піснями. І сьогодні вранці у мене були слова її вірша. Вона так про свої пісні сама казала, що “довго, досить невільная думка мовчала, як пташка у клітці, замкнута в неволі”. Не так, я зараз всі слова переплутую. Але там настільки красиво, що “час, моя пташко, у світ політати, розправити крильця, пошарпані болем”. І про те, що “треба не боятися, треба летіти, як та хвиля прудкая. Вона не питає, куди вона лине. Або як та чайка над морем, бо вона не боїться, що в морі загине”.

Я хочу мати це відчуття. Хочу мати таку мужність, таку силу, таке світло, яке мала Леся Українка. Вона мене дуже надихає, і я співала цю пісню для неї. І я наважуюся сказати тільки зараз, вже після того, як це відбулось. Це дуже інтимна річ, якою я зараз ділюся з вами всіма.

Наостанок є можливість зараз сказати ще декілька слів до всіх українців, до тих, які за тебе голосували, не голосували, підтримували і не підтримували, бо тепер ти наша представниця від України.

Цей конкурс, слава Богу, закінчився. Тепер ми просто Україна, яка має себе представляти на конкурсі. І мені так важко говорити, люди. Я хочу сказати: хто проти, хто за — мені самій, можливо, важко прийняти, готова я чи не готова. Я вже тут. Ось так трапилось. Я хочу, щоб ми всі просто робили те, що можемо для України. І зараз мені випала доля це робити теж для України. Я буду старатись, і давайте просто об’єднуватись, бо це дуже важливо.