На початку великої війни артист записався до територіальної оборони. Займався логістикою, забезпеченням комунікації. Про творчість на той момент ніхто не говорив, бо перші шість місяців було багато роботи по військових напрямках, розповів Бронюк в інтервʼю «Апострофу».

«…ми ніде не виступали, хіба що малим складом на пунктах чергування наших захисників для підняття морального та бойового духу. Кілька учасників колективу також були мобілізовані. Згодом ми почали організовувати благодійні концерти та виступати в гарячих точках. Наразі кілька учасників колективу наразі продовжують перебувати в ЗСУ, це наш клавішник Євген Зиков і бас-гітарист Олександр Клименко. Тому поки що по можливості ми збираємось на репетиції».

Артист зауважив, що їхні пісні чудово мобілізують захисників і допомагають їм лишатися людьми.

«Пісня — це передусім емоція. Пісня “Журавлі” — сумна, а наш гурт завжди себе позиціонував як найсвятковіший гурт. Зрозуміло, що зараз не до свят. Ми розуміли, випускаючи пісню, що, можливо, і вона не на часі, бо є суспільна домовленість, що втрат багато, кожного дня захисники гинуть, обороняючи наші території. Але вона пробирає і не залишає байдужим нікого. З іншого боку такі пісні, як “Любити Україну”, “Кацапи” заряджають бойовим настроєм. Нещодавно я спілкувався зі своїм товаришем, який виконує бойові завдання на Донеччині. І він каже: “Ти знаєш, ми включили собі на повторення “Кацапи” і десь дві години палили їхні танки і живу силу”. Або ж коли дорослі дядьки телефонують і дякують за пісню “Донечка”, яку слухають і плачуть, бо рідних дітей вони не бачили хто рік, а хто більше. Це емоція, яка збирає тебе до купи, коли ти емоційно вигораєш».